Лейкопенії — одна з актуальних проблем сучасної гематології. Найчастіше розвиток лейкопенії пов'язаний зі зменшенням у крові абсолютної кількості нейтрофілів. Вміст нейтрофілів, менший за 4,0- 109/л, називається лейкопенією, при цьому кількість нейтро-фільних гранулоцитів становить менш ніж 2,0* 109/л.
Основні причини лейкопенії (нейтропенїї)
1. Інфекції:-
— бактеріальні (тифи, паратифи, бруцельоз, рідко — туляремія);
— вірусні (грип, інфекційний гепатит, кір, вітряна віспа, краснуха, СНІД);
— рикетсіальні (везикулярний рикетсіоз, висипний тиф);
— гарячка скелястих гір;
— протозойні (малярія, кала-азар, кліщовий поворотний тиф).
2. Усі види генералізованих інфекцій:
— міліарний туберкульоз, септицемія, особливо у виснажених пацієнтів із низькою резистентністю.
3. Фізичні та хімічні агенти:
— іонізуюча радіація, бензин, нітросполучення, уретан;
— цитостатики — антиметаболіти (антагоністи фолієвої кислоти, аналоги пурину та піримідину), вінбластин, колхіцин, антра-цикліни.
Зазначені хімічні та фізичні речовини призводять до мієлосуп-ресії при застосуванні в досить високих дозах. Іноді ці фізичні та хімічні агенти спричиняють лейкопенію внаслідок підвищеної чутливості організму.
4. Окремі гематологічні захворювання та інші стани невідомої та маловивченої етіології. Лейкопенія може розвиватися внаслідок неефективного гемопоезу (перніциозна та апластична анемія). Лейкопенія пов'язана з підвищеною утилізацією, деструкцією або секвестрацією нейтрофілів, що спостерігається при цирозі печінки спленомегалією, вовчаку червоному, синдромі Felty, синдромі Banty, хворобі Gaucher, гемодіалізі.
5. Кахексія та ослаблений стан.
6. Анафілактичний шок та ранні стадії реакції на чужорідний білок.
7. Рідкісні спадкові, вроджені та родинні патології (циклічна нейтропенія, хронічна гіпопластична нейтропенія, дитячий генетичний афанулоцитоз, первинна селезінкова нейфопенія).
Кінетична класифікація нейтропеній виділяє:
1) нейтропенії, зумовлені зменшенням продукції нейфофілів у кістковому мозку;
2) нейтропенії, зумовлені уповільненням виходу нейфофілів із кісткового мозку у кров;
3) нейтропенії, зумовлені скороченням терміну циркуляції нейтрофілів у кровоносних судинах.
Зменшення продукції нейфофільних фанулоцитів спостерігається, в основному, при захворюваннях системи крові, що докладно висвітлено у відповідних роздіїїах.
Спадкові та вроджені лейкопенії зусфічаються дуже рідко і являють собою надзвичайно гетерогенну за патогенезом та клінічною картиною фупу захворювань, перебіг кофих супроводжується зниженням рівня нейфофільних фанулоцитів у крові та кістковому мозку.
До спадкових форм лейкопеній відносять таку нейтропенію, як хвороба Костмана, що успадковується за автосомно-домінантним типом. Характеризується ця хвороба важкою нейфопенією й розвивається одразу ж після народження дитини. У перші дні життя виникають фурункульоз, карбункули, сепсис, виразки та некрози на слизових оболонках. У периферичній крові вміст нейтрофілів менший за 0,5 • 109/л, але загальна кількість лейкоцитів утримується в межах норми за рахунок збільшеної кількості моноцитів. Спостерігається помірна анемія.
У кістковому мозку переважають промієлоцити, зрілі фануло-цитарні елементи відсутні. Зусфічаються зрілі еозинофіли та базофіли, атипічні ерифоїдні клітини.
Навіть за умови інтенсивної антибактеріальної терапії при повторних рецидивах уже в перший-фетій тижні дитина може загинути.
Лікування стероїдними та анаболічними гормонами, як і спле-нектомія, не ефективні. Доцільно рекомендувати фансплантацію кісткового мозку.
Покращує прогноз застосування фанулоцитарно-макрофа-гальних колонієстимулюючих факторів та адекватна протиінфек-ційна терапія.
Спадкова нейтропенія автосомно-домінантного типу (хвороба Gansslenia)
Основою патогенезу цього захворювання є зменшення продукції нейтрофілів у кістковому мозку в поєднанні з перерозподілом нейтрофілів у кровоносних судинах.
Захворювання проявляється у дітей уже в перші місяці життя схильністю до запально-некротичних процесів, зумовлених ней-тропенією.
При дорослішанні дитини, уже після 7 років, значно зменшується схильність до інфекційно-запальних захворювань, і це зумовлює сприятливий прогноз. Проте, незважаючи на нормалізацію з віком кількості нейтрофілів у периферичній крові, у кістковому мозку утримується знижена кількість гранулоцитів мітотичного пула та клітин — попередниць гранулоцитопоезу. Це свідчить, що дефект стовбурових клітин зберігається й у період "ремісії".
Лікування під час загострення лейкопенії симптоматичне, крім того, призначається літій, андрогени. При дорослішанні дитини потреба в терапії зникає.
Родинна доброякісна нейтропенія автосомально-домінантного типу
Характеризується значним збільшенням кількості клітин — попередниць грануломоноцитопоезу в кістковому мозку хворих, проте дозрівання цих клітин порушено, внаслідок чого в периферичній крові спостерігається суттєве зменшення нейтрофільних гранулоцитів (до 20-30%). Клінічний перебіг захворювання подібний до картини при спадковій нейтропеніі автосомно-домінантного типу.
Вроджена нейтропенія автосомно-домінантного типу
Характеризується стійкою гранулоцитопенією при нормальному співвідношенні в мієлограмі. Розвинення гранулоцитопенії може бути пов'язане з порушенням надходження нейтрофілів у кров. Захворювання зустрічається тільки у єменських євреїв.
Перебіг хвороби доброякісний і не супроводжується зниженням опору до інфекцій. Специфічного лікування хворі не потребують. Прогноз сприятливий.
Синдром "ледачих лейкоцитів"
Синдром "ледачих лейкоцитів" уперше описаний Zuelzer (1964) і належить до вроджених із доброякісним, сприятливим для пацієнта перебігом нейтропеній. Проявляється зменшенням кількості дозрілих нейтрофільних гранулоцитів у периферичній крові в поєднанні зі збільшенням їх у кістковому мозку. Відсоткове співвідношення між іншими гранулоцитарними елементами не порушене. Припускається, що в основі патогенезу синдрому "ледачих лейкоцитів" лежить дефект клітинної мембрани, що зумовлює порушення виходу гранулоцитів із кісткового мозку в периферичну кров.
Клінічно синдром проявляється частими інфекційно-запальними захворюваннями. Особливо характерні для нього інфекційні ускладнення з боку верхніх дихальних шляхів. Зазвичай селезінка при синдромі "ледачих лейкоцитів" не збільшена, проте при інструментальному обстеженні (УЗО, РчО-скопія) в деяких хворих відзначається незначне її збільшення.
Патогенетичної терапії до цього часу не існує. Глюкокортико-їдні гормони, спленектомія не дають бажаного ефекту. Застосовується симптоматична терапія, Прогноз відносно сприятливий.
Циклічна нейтропенія
Це одна із рідкісних та незвичайних форм нейтропеній. Характерною особливістю захворювання є циклічність його перебігу. Рецидиви виникають, як правило, кожні 3-4 тижні та проявляються типовими для агранулоцитозу клініко-гематологічними ознаками. Частіше циклічний агранулоцитоз починається в ранньому дитячому віці, проте в деяких випадках діагностується у літніх людей. Захворювання з однаковою частотою зустрічається у чоловіків і жінок.
Спадковий фактор відіграє не останню роль у генезі захворювання.
Припускається три можливих механізми розвитку циклічної нейтропенії: внутрішній дефект стовбурових гемопоетичних клітин, порушення гуморальної регуляції гемопоезу, порушення ко-роткодистанційних регуляторів гемопоезу.
Клінічна картина характеризується періодичним фазовим зниженням кількості нейтрофільних гранулоцитів у периферичній крові. Рецидив захворювання за клініко-гематологічними проявами подібний до гострого агранулоцитозу. Однак кількість гранулоцитів починає значно знижуватися за {-3 дні до появи клінічних ознак. Фаза вираженої гранулоцитопенії триває близько 3-5 днів, після чого вміст гранулоцитів починає зростати. В розпалі лейкопенії в мієлограмі виявляється картина так званого "гальмування дозрівання" — з переважанням у мієлограмі промієлоцитів та збільшенням відсотка мієлобластів.
У період ремісії склад периферичної крові та кісткового мозку суттєво не відрізняється від норми. Рецидиви виникають через 3-4 тижні.
Лікування спрямоване на боротьбу з інфекційними ускладненнями. В період агранулоцитозу призначають антибіотики, імуног-лобулін, а також свіжу нативну плазму, котра містить колонієсти-мулюючі фактори. Глюкокортикоїдні гормони та спленектомія не ефективні.
Прогноз сприятливий, при дорослішанні хворого клініко-гема-тологічна симптоматика пом'якшується. Синдром Швахмана
Описаний у 1964 р., але причини виникнення цього виду ней-тропенії не з'ясовані.
Родинний характер захворювання, співіснування в окремих хворих нейтропеній із тромбоцитопенією та анемією дозволяють припустити, що підґрунтям нейтропенії є ушкодження родоначальних клітин-попередниць.
Нейтропенія виявляється в ранньому дитинстві. У багатьох дітей спостерігається відставання у фізичному розвитку, порушення формування епіфізів, значно рідше виявляється розумове недорозвинення, крім того, нейтропенія поєднується з кістозним фіброзом підшлункової залози, порушенням її екзокринної функції та діареєю.
При значному зменшенні нейтрофілів у цих хворих значно знижується резистентність до інфекцій. У частини хворих зберігається гранулоцитарна відповідь на запалення, але вона виражена менше, ніж у гематологічно здорових людей.
Лікування інфекційних ускладнень зводиться до призначення антибактеріальних препаратів та вітамінів. При вираженій грануло-цитопенії показані трансфузії гранулоцитів. Доцільне призначення андрогенів та літію.
Синдром Чедіака—Хігаші
Патогенез лейкопенії при цьому синдромі не з'ясовано, але припускається, шо лейкоцити швидше руйнуються, ніж продукуються кістковим мозком (неефективний грануломоноцитопоез або скорочення тривалості життя).
Типовим для хворих є схильність до розвитку тяжких гнійних ускладнень, зумовлених пригніченням фагоцитарної функції нейтрофілів.
Патогенетична терапія цього захворювання не опрацьована. Існують спостереження щодо позитивного впливу на перебіг захворювання та функцію нейтрофільних гранулоцитів великих доз аскорбінової кислоти, застосування котрої призводить до зниження в нейтрофілах активності цАМФ та до відновлення їхньої фагоцитарної активності.
При швидкому прогресуванні захворювання, коли спостерігається лімфогістіоцитарна інфільтрація печінки, селезінки, нервової системи тощо, деякі дослідники рекомендують застосування він-кристину та преднізолону.
Синдром Цинсера—Коула—Енгмена
Синдром Цинсера—Коула—Енгмена описаний у 1910 p. Zinsser, у 1926—1932 pp. класифікований Cole як вроджений дискера-тоз, для якого характерна дискератотична дистрофія шкіри та слизових оболонок. Ця патологія проявляється дистрофією нігтів, гіпотрихозом вій, сльозотечею та закупоркою слізних протоків, ураженням ендокринних залоз. Поряд із ураженням шкіри та слизових оболонок у частини хворих спостерігаються зміни в системі крові. Це може бути гіпоплазія з панцитопенією, окремо анемія, тромбоцитопенія або нейтропенія. Зміни в системі кровотворення, множинні вроджені ураження інших органів, особливо шкіри та її фрагментів, а також слизових оболонок роблять це захворювання подібним до анемії Фанконі. Проте в клінічній картині цих захворювань є суттєві відмінності: при анемії Фанконі цитопенічний синдром проявляється в перші десять років життя, тоді як при синдромі Цинсера—Коула—Енгмена зміни з боку системи крові з'являються значно пізніше, у 20-30 років.
Патогенез цитопенії при вродженому дискератозі не вивчено, але є дослідження, що свідчить про внутрішній дефект стовбурових клітин або патологію кровотворного мікрооточення.
⇐ЦИТОСТАТИЧНА ХВОРОБА || Оглавление || Нейтропенія при первинних імунодефіцитних станах⇒