Кровотворення
Кровотворення, або гемопоез — це тонко регульований процес послідовних диференціювань родопочаткових клітин, що призводить до утворення зрілих клітин крові всіх 8 ліній:
мієлоїдні: еритроцити, гранулоцити — базофільні, нейтрофіль-ні, еозинофільні, мегакаріоцити, моноцити; макрофаги;
лімфоїдні: Т-лімфоцити,
В-лімфоцити.
Утворення клітин крові в кістковому мозку вперше незалежно було показано Нейманном і Біццоцеро у 1868 р. Опрацьований Ерліхом метод диференційного забарвлення клітин сприяв швидкому накопиченню знань про морфологію клітин крові. У 1898 р. Паппенгейм використав методи забарвлення Романовського Д. Л., що дозволило йому описати перехідні форми клітин кісткового мозку. Ці морфологічні описання лишаються класичними й на сьогодні. Проте вивчення забарвлених клітин не давало змоги встановити їх походження, оскільки наймолодші клітини кожної лінії були дуже схожі.
На підставі клінічної різниці між мієлоїдними та лімфоїдними лейкеміями Негелі дійшов висновку, що існують дві незалежні ро-допочаткові кровотворні клітини. Вивчаючи гістогенез ембріональної кровотворної тканини, Максимов О. О. ще в 1910 р. обстоював ідею моНофілитичного походження клітин крові із єдиного родо-початкового попередника, і тільки розвиток таких сучасних методів дослідження, як радіаційна гематологія, цитогенетика, молекулярна біологія, культура тканин, дозволив довести правоту Максимова.
Вирішальну роль у підтвердженні ідеї існування єдиної клітини — попередниці кровотворення відіграли дослідження Лоренца, Форда, Тіла та Мак-Кулоха, Меткалфа, Мул-лігана, Лемишки, Мінца та інших. Зусиллями цих дослідників вдалося чітко встановити послідовність диференціювання в кровотворній системі полі-потентної стовбурової клітини.
Кровотворення у всіх вищих хребетних та людини відбувається в порожнинах трубчастих та плоских кісток, у просторі між синусами, в так званому кровотворному мікрооточенні. Мікроото-чення та строму складають клітинні та неклітинні елементи.
До клітинного мікрооточення належать ендотеліальні клітини, адвентиціальні клітини, ретикулярні клітини (фібробласти кісткового мозку), макрофаги, жирові клітини, остеокласти, остеобласти, остеоцити тощо.
Позаклітинний матрикс складається із нерозчинних білків (глюкозоамшоглікани, протеоглікани, фібронектин, ламінін, глі-копротеїни та ін.), колагенових, еластинових волокон, у мережі котрих розташовуються тяжі кровотворних клітин та основна речовина кістки. У морфологічній організації кісткового мозку важливу роль відіграє судинна система. Артеріальне кровозабезпечення кісткового мозку здійснюється із двох джерел, головним із яких є живильні артерії.
Здатність кровотворних клітин упізнавати клітини строми кісткового мозку та розташовуватись у ньому (хоммінг) зумовлена молекулами клітинної адгезії інтегринами та безпосередніми міжклітинними контактами. Спеціалізовані молекули на поверхні кровотворних клітин визначають їх специфічний хоммінг. Ця здатність кровотворних клітин чітко проявляється при довенній трансплантації кісткового мозку: 85% введених клітин потрапляють у кістковий мозок, котрий становить лишень 6% від маси тіла, 15% клітин, що залишилися, розподіляються між печінкою, легенями, селезінкою та Іншими органами.
Родопочаткові стовбурові кровотворні клітини локалізуються у кістковому мозку. Попередники Т- та В-лімфоцитів також утворюються в кістковому мозку, проте їх остаточне диференціювання відбувається у тимусі Т-клітини, в селезінці, лімфатичних вузлах та пейєрових бляшках (В-клітини).
В онтогенезі відбувається поступове заміщення червоного кісткового мозку жировою тканиною. Зазвичай інтенсивність кровотворення обернено пропорційна кількості жирових клітин. Проте жировий кістковий мозок перетворюється на кровотворний в умовах надзвичайного гемопоетичного стресу, наприклад при анемії. Жирові клітини кісткового мозку не є жировим депо для організму, оскільки при голодуванні вміст жиру в них не зменшується. Ці клітини виконують якісь пов'язані із кровотворенням функції і є його необхідним елементом.